"Мрію поїхати на Паралімпійські ігри та представити там нашу Україну", – Олександра Паскаль, українська гімнастка

Розкажіть, як ви почали займатись художньою гімнастикою? Скільки вам було років?

Коли прийшла на художню гімнастку, мені було всього 4 роки. Мене привела мама. Було дуже цікаво. Мама розповідає, що вже тоді я з нетерпінням чекала на заняття, приходила на них найпершою та не хотіла йти додому після. Дуже любила ходити на гімнастику від самого початку.

«На кожне тренування йду із задоволенням та не можу дочекатися»

Чому ви обрали саме художню гімнастику?

Це дуже гарний вид спорту.  А ще тому, що я люблю робити різні трюки.

Якби не гімнастика, то чим би ви займались, як гадаєте?

Напевно, танцями, бо кожен вечір танцюю вдома для мами та сестри.

Хто з українських гімнастів найбільше подобається? Можливо, вас хтось надихає, чи є кумири?

Беру приклад зі свого тренера Ковальчук Інги Валеріївни. Вона дуже сильна.

Який ваш улюблений елемент в художній гімнастиці? Чому?

Люблю робити стійку на грудях  та задній захват. Ці елементи я довго не могла зробити після травми, тому вони стали улюбленими.

Ви є прикладом для багатьох, як, попри труднощі й біль продовжувати займатись улюбленою справою та досягати поставлених цілей. Розкажіть, що вам допомогло не опустити руки та повернутись в художню гімнастику? Якою була ваша мотивація?

Мені допомагає моя сімʼя та їхня віра в мене. Вони кожен день повторюють мені, що я молодець, кажуть,  якщо буду багато працювати, то досягну успіхів. Це мене мотивує.

«Це велика заслуга тренера, яка підтримала мене у важку хвилину»

Скільки часу зайняв період реабілітації? Як скоро ви усвідомили, що продовжите займатись гімнастикою?

Сім місяців пройшло після реабілітації. Коли ми приїхали з неї, одразу прийшли до мого тренера Ковальчук Інги Валеріївни. Вона мене дуже сильно підтримала та сказала, що можу ходити на тренування, займатися улюбленою справою.

Спочатку у мене нічого не виходило, навіть колесо боялась зробити. Заново починала все згадувати. Мені було важко опанувати протез. Потім з часом ставало краще, все почало виходити. Це велика заслуга тренера, яка підтримала мене у важку хвилину.

«Йду працювати, попри біль»

Як зараз проходять тренування? Скільки часу на тиждень ви тренуєтесь?

Тренування проходять 5 разів на тиждень. Тривають 3 години. Я тренуюся на рівні з іншими дівчатами з групи.

Іноді важко. Буває, що дуже сильно болить кукса, коли одягаю протез, але я терплю та йду працювати, попри біль. Як каже наша Інга Валеріївна: «У спорті потрібен характер, без нього не буде успіху».

Чи пам’ятаєте свої перші змагання з художньої гімнастики, коли ви вийшли на килим після поранення? Як тоді все пройшло?

На перших змаганнях після травми я зовсім не хвилювалася. Була впевнена в собі, тому що до цього багато тренувалася. Все пройшло дуже добре. Тоді я зайняла перше місце. Це мене ще більше вмотивувало працювати далі.

А як часто ви берете участь у змаганнях? В яких містах України вони проходять?

Приблизно 3-4 рази на рік. Поки що тільки в Одесі беру участь. Через те, що в Україні зараз воєнний стан, небезпечно виїжджати в інші міста.

На яких турнірах плануєте виступити у майбутньому?

Мрію поїхати на Паралімпійські ігри та представити там нашу Україну. Якщо буду добре тренуватися, то так і буде!

Нещодавно ви взяли участь у благодійному Віденському балі, станцювавши там вальс. Поділіться, якими були ваші емоції після цієї події?

Підготовка до балу була дуже активна, тому що залишалось мало часу. Але в результаті у нас все вийшло, ми станцювали добре. Я отримала багато позитивних емоцій від події. Мені дуже сподобалось.

Про що мрієте, окрім Перемоги України?

Мрію про мир. Дуже хочеться, щоб дітки були здорові та не бачили війни. Щоб такі діти з інвалідністю, як я, не падали духом, а йшли тільки вперед. Ще мрію про собаку, але мені не можна її заводити, бо в мене алергія.